Казимирський Артемій Федорович

1905 - 1974
Артемій Федорович Казимирський народився на Рівненщині, Західна Україна. У дитинстві він закінчив чотири класи церковнопарафіяльної школи. Коли юнак увірував і прийняв хрещення, місіонер Гітлін [вочевидь, мається на увазі Мойсей Гітлін (1896-1969), місіонер Біблійного інституту В. А. Фетлера, що працював у Польщі до 1939 року], вгледівши в ньому музичні здібності, влаштував його на квартиру у Варшаві та впродовж двох років забезпечував заняття з композитором і викладачем консерваторії.

Після повернення на батьківщину А.Ф. Казимирський почав проводити регентські курси для служителів церков різних євангельських союзів на заході країни. У 20-ті роки під його керівництвом проходили курси в Брестській області, у 1926-1927 рр., проживаючи в м. Рівне, він відвідував церкву м. Барановичі. У 1932 р. у Раві-Руській Руській було організовано курси для регентів, на яких викладали брати Віденський і Казимирський. Також Артемій Федорович проводив регентські курси в с.Білявичі.

Як педагог він був суворим, вимогливим і пунктуальним; ним завжди рухало палке бажання гідно прославляти ім'я Господнє. Серед його учнів були С.Д. Бичковський і С.А. Бацук.

За свідченням Я.А. Драчова, він зустрів А.Ф. Казимирського в Унгенському таборі для політв'язнів у Горьківській області в травні 1942 [1943] року. Як вірянин, той був засланий до таборів після приєднання Західної України до Української РСР.
«Артем Федорович був людиною неговіркою, носив довгі, тонкі вуса, кінчики яких злегка опускалися донизу, і від цього він виглядав постійно ображеним. Обличчя в нього було смагляве, худе, начебто обтягнуте якоюсь восковою мертвотною плівкою, і тільки карі очі світилися і говорили про наявність у них життя»

А.Ф. Казимирський здався братові людиною похмурою, не усміхненою, яка ніколи не сміялася над жартами, «мінорним» композитором.

«Одного разу, у вихідний день, Славік [псевдонім Я.А. Драчова] зайшов у приміщення культурно-виховної частини, взяв мандоліну і почав грати гімн “Дорогие минуты". У цей час Артем Федорович проходив мимо. Двері були відчинені, і, почувши знайому мелодію, він увійшов. Коли він побачив Славіка з мандоліною в руках, він присів поруч, попросив мандоліну і каже:

- Цей гімн треба грати ось так, - і став грати.

Коли Славік побачив «мінорного» композитора з мандоліною в руках, він не впізнав цю людину. Як він весь преобразився! Вуса, які понуро звисали донизу, випрямилися і стали сіпатися, очі заблищали, обличчя засяяло - весь він ожив, став невпізнанним»

«Артем Федорович [був] змарнілий. Він був дуже високого зросту, тому ще більше здавався худим і хворобливим. Коли він ішов у строю, то найвищі були йому по плечі. Іноді складалося враження, що він ледве тримається на ногах і ось-ось упаде»

Я.А. Драчов підтримав у цей час брата Казимирського, ділячись із ним їжею. Наприкінці 1944 - початку 1945 року родичі ув'язнених-вірян з України домоглися у влади дозволу направляти продукти для своїх близьких. Свою посилку від дружини і дітей отримав і Артемій Федорович. Також там була велика булка сільського хліба - від мами. Пам'ятаючи виявлену до нього турботу, Артемій Федорович із вдячністю віддав її Я.А. Драчеву.

Відомі дев'яносто п'ять творів, що належать Казимирському, серед них кантата «Блаженны те люди», «Вот мира день совсем склонился», «В вечерний час я слышу глас», духовна опера «Ієффай» (кантата «Девора») та інші твори.

З нагоди 90-річного ювілею російського євангельсько-баптистського руху, що святкувався в Кіровограді, композитором А.Ф. Казимирським був написаний гімн для баса з хором на слова брата Л.Є. Коваленка. Ось дві строфи цього гімну:

«Тихе село Любомирку
В день ювілею згадай,
В хату просту Рябошапки
Сердцем своїм завітай.

Слово Святеє читали
Там наші перші брати,
Там обітницю давали
Слідом Христовим іти».